This study focuses on mediated representations of Europe during Euromaidan and the subsequent Ukraine–Russia crisis, analysing empirical material from Ukraine, Poland and Russia. The material includes articles from nine newspapers, diverse in terms of political and journalistic orientation, as well as interviews with journalists, foreign policymakers and experts, drawing also on relevant policy documents as well as online and historical sources. The material is examined from the following vantage points: Michel Foucault’s discursive theory of power, postcolonial theory, Jürgen Habermas’s theory of the public sphere, Pierre Bourdieu’s field theory, Jacques Derrida’s hauntology and Ernesto Laclau’s concept of the empty signifier. The methods of analysis include conceptual history (Reinhart Koselleck), critical linguistics and qualitative discourse analysis (a discourse-historical approach inspired by the Vienna school) and quantitative content analysis (in Klaus Krippendorff’s interpretation). The national narratives of Europe in Ukraine, Russia and Poland are characterised by a dependence on the West. Historically, these narratives vacillated between idealising admiration, materialist pragmatics and geopolitical demonising. They have been present in each country to some extent, intertwined with their own identification. These discourses of Europe were rekindled and developed on during Euromaidan (2013–2014). Nine major Ukrainian, Russian and Polish newspapers with diverse orientations struggled to define Europe as a continent, as the EU or as a set of values. Political orientation defined attitude; liberal publications in all three countries focused on the positives whereas conservative and business newspapers were more critical of Europe. There were, however, divergent national patterns. Coverage in Ukraine was positive mostly, in Russia more negative and the Polish perception significantly polarised. During and after Euromaidan, Ukrainian journalists used their powerful Europe-as-values concept to actively intervene in the political field and promote it in official foreign policy. This was enabled by abandoning journalistic neutrality. By comparison, Russian and Polish journalists were more dependent on the foreign policy narratives dispensed by political elites and more constrained in their social practice. / Denna studie undersöker hur Europa framställs i medier under Euromajdan och den efterföljande ukrainska-ryska krisen genom att analysera empiriskt material från Ukraina, Polen och Ryssland. Materialet omfattar artiklar från nio tidningar med olika politisk och journalistisk orientering samt intervjuer med journalister, diplomater och utrikespolitiska experter. I analysen ingår även relevanta politiska dokument, historiska texter och webbkällor. Materialet studeras utifrån en kombination av olika teoriperspektiv: Michel Foucaults diskursiva maktteori, postkolonial teori, Jürgen Habermas offentlighetsteori, Pierre Bourdieus fältteori, Jacques Derridas ”hauntology” och Ernesto Laclaus begrepp ”empty signifier”. Analysmetoderna omfattar begreppshistoria (Reinhart Koselleck), kritisk lingvistik samt kvalitativ diskursanalys (diskurshistorisk metod inspirerad av Wienerskolan) och kvantitativ innehållsanalys (i Klaus Krippendorffs tolkning). Historiskt karakteriseras Europaberättelserna i de tre länderna av det starka beroendet av Västeuropa, vilket reaktivt leder till perioder då Väst förkastas. Berättelserna rör sig mellan tre huvudpoler: idealiserande beundran, materialistisk pragmatism och geopolitisk demonisering. De är inte fast knutna till ett visst land utan har i skiftande grad varit närvarande i dem alla. Dock har svagare aktörer haft en idealiserande tendens eftersom Europa uppfattas som en källa till viktiga teknologier och moderna samhällsfunktioner. Författare i alla tre länderna hade svårigheter att definiera Europas gränser och eftersom detta problem kopplades till ländernas egna nationella identifikation brukar europeiskhet konstrueras som en våg som successivt försvagas ju vidare den sprids mot öster från sitt epicentrum någonstans i Nordvästeuropa. Dessa berättelser har reaktiverats och vidareutvecklats under 2013–2014. I de analyserade tidningarna uppfattas Europa ofta som en kontinent (främst i Polen) eller identifieras med EU (särskilt i Ryssland och Ukraina), men det är också vanligt att använda Europa som uttryck för en uppsättning värden (mindre vanligt i Polen och mest vanligt i Ukraina). Ideologiskt fokuserar de liberala tidningarna i alla tre länderna positiva värden medan konservativa tidningar och finansblad associerar Europa med negativa vär- den. Bland de positiva värdena dominerar de humanistiska i de ukrainska tidningarna och de rationalistisk-teknokratiska i det ryska urvalet. Den ukrainska pressen har mest positiv bevakning av Europas framgångar medan den ryska pressen innehåller mest av negativ bevakning där Europa ses som fiende och förlorare. Ukrainska och ryska diskurser skiljer sig mycket åt i frågan om det egna landet bör genomföra europeiska reformer (Ukraina) eller ej (Ryssland). Den polska bevakningen polariseras mellan positiva och negativa värden. Under och efter Euromajdan använde ukrainska journalister det kraftfulla begreppet om värdenas Europa för att intervenera i det politiska fältet och rekontextualisera denna Europaberättelse som den officiella utrikespolitikens berättelse. Detta blev paradoxalt möjligt tack vare den svaga professionaliseringen som tillät journalisterna att tillfälligt överge sin journalistiska neutralitet. I kontrast mot Ukraina begränsade Rysslands starka objektivitetsdiskurs journalisterna i deras sociala och politiska praktik. Där var det snarare den officiella politiska diskursen som övertogs och rekontextualiserades av medierna. Polska journalister var osäkra på sitt eget inflytande och arbetade i en cirkelrörelse där diskurser från mediesfären rekontextualiserades i det politiska fältet och omvänt. / Ця студія присвячена медіярепрезентаціям Европи під час Евромайдану та дальшої українсько-російської кризи, аналізуючи емпіричний матеріял з України, Польщі й Росії. Отой матеріял охоплює статті з дев’яти розмаїтих своєю політичною і журналістською орієнтацією газет, а також інтерв’ю з журналістами, дипломатами та експертами зі зовнішньої політики, користаючи при тім із доречних політичних документів, онлайнових та історичних джерел. Матеріял розглянуто з перспективи дискурсивної теорії влади Мішеля Фуко, постколоніяльної теорії, теорії громадськости Юрґена Габермаса, теорії полів П’єра Бурдьє, “hauntology” Жака Дерріди та поняття «порожнього означника» Ернеста Лякляу. Методи аналізу охоплюють історію понять (Райнгарт Козелек), критичну лінґвістику та якісний дискурс-аналіз (дискурсивно-історичний підхід підо впливом Віденської школи) і кількісний контент-аналіз (в інтерпретації Клявса Кріппендорфа). Історично національним наративам Европи у цих трьох країнах притаманна залежність від Заходу, яка також стимулює періоди його відштовхування. Ті наративи вагаються між трьома головними полюсами: захопленого ідеалізму, матеріялістичного прагматизму та геополітичного очорнення. Вони не є винятково притаманними якійсь одній країні і певною мірою присутні в кожній. Проте слабші актори схильні до ідеалізації, бо Европу сприймають за джерело важливого технологічного й соціяльного інструментарію. Авторам в усіх трьох країнах трудно визначити межі Европи, і, тимчасом як ця проблема переплелася була з їхньою власною ідентифікацією, европейськість зазвичай конструйовано на кшталт хвилі, що згасає в міру руху на Схід од епіцентру, розташованого десь ото в Північно-Східній Европі. Оці дискурси посилилися й розвинулися в 2013 – 2014 рр. В аналізованих газетах Европу асоціюють із цілим континентом (найчастіше в Польщі) або з ЕС (у Росії та в Україні), але розповсюджена й схема, де Европу використано на позначення певного набору вартостей, зрідка в Польщі, але найчастіше в Україні. Ідеологічно ліберальні видання в усіх трьох країнах зосереджені на позитивних вартостях, тоді як консервативні та бізнесові газети схиляються до неґативних. Серед позитивних якостей в українських газетах переважають гуманістичні, тоді як раціонально-технократичні типові для російської вибірки. Українська преса має найбільше позитивного висвітлення успішної Европи, а російські газети мають найбільше з усіх неґативного (Европа як ворог чи невдаха). Українські та російські дискурси найдужче різняться щодо того, чи своя країна мусить здійснювати европейські реформи (Україна) а чи ні (Росія). Польське висвітлення розривається межи позитивними а негативними вартостями. Під час та після Евромайдану українські журналісти використали впливове поняття Европи яко гуманістичних вартостей, щоб активно втрутитися в політичне поле й реконтекстуалізувати цей наратив Европи як офіційний наратив зовнішньої політики держави. Цьому парадоксально сприяла слабка професіоналізація, що дозволяє іґнорувати вимогу неупереджености. Порівняно з цим, потужний дискурс газетярської об’єктивности в Росії стримує журналістів у репертуарі соціяльної дії, відтак то радше медії реконтекстуалізують офіційний дискурс. Польські ж газетярі, непевні щодо власного впливу, працюють у замкненому колі, де політичне поле реконтекстуалізує наративи медіясфери і навпаки.