Taking as its starting point Nietzsche’s and Foucault’s theses on liberalism and war, and Dillon and Reid’s extensive engagement thereof, this thesis offers a critical conceptualization of drones and drone warfare. I argue that deployment of drones specifically over and against bodies and communities in conflict zones in and between Afghanistan, Pakistan, Iraq, Yemen, Somalia, and until recently, Libya, is the material practice of a legal and political doctrine and precedent that has been established and policed most prominently by the United States and its military and intelligence apparatuses since the end of the Cold War. This novel precedent, however - due to its necessarily mutually constitutive relationship with a perceived danger said to be emerging from specific spaces, bodies, and communities in the decolonized and still-colonized worlds - locates its ontological and thus political genealogy in the anthropological knowledge that legally justified the (in)humanity of peoples and communities in these spaces during the era of high imperialism that lasted roughly from the nineteenth to mid-twentieth centuries. I theorize this as a mode of political, tragic nihilism through a reading of some key theories of Deleuze and Guattari, Foucault, and Nietzsche and specifically, their import to the field of critical security and international relations theory. I demonstrate that the semiotic image of the drone is a highly pertinent point of departure through which we can understand these political stakes of strategic discourses enunciating the imperatives of both the Revolution in Military Affairs as well as recent global counterinsurgency/counterterrorism operations, specifically as they relate to claims about what it is drones are said to productively offer such militaristic projects. Ultimately, I argue that it is through the semiotic image of the drone as a clean, precise tactic that furthers the strategic goals of counterterrorism to target specific bodies that we can begin to politically theorize a particularly malignant political nihilism symptomatic of contemporary liberal societies. However, I also suggest that it is through Nietzsche’s politics of nihilism that we can begin to think about radical critical interventions that resist such a dangerous mode of politics. / Graduate

Under 1995 togs ett riksdagsbeslut om att skapa en stödform som möjliggjorde för partier med mandat i riksdagen att med Sida-finansierade projektmedel verka för att bygga upp partisystem i Östeuropa och i utvecklingsländer genom så kallade partianknutna organisationer (PAO). Dessa organisationer skall enligt ett regeringsbeslut från 1998 också arbeta med att särskilt uppmärksamma kvinnor i sina projekt. Jämställdhet har sedan mitten av 1990-talet varit ett av huvudmålen för svenskt bistånd och på senare år har jämställdhet kommit att utgöra en betydelsefull markör för svensk nationell identitet. I uppsatsen studeras hur svenska nationella identiteter konstrueras i PAO:s biståndsarbete för jämställdhet, och med att särskilt uppmärksamma kvinnor. Syftet fokuserar på hur dessa föreställningar, sammanlänkade med idéer om kön och ’ras’, etableras och upprätthålls inom PAO-biståndet. Ett kompletterande syfte är att lyfta fram ambivalenser i konstruktionen av dessa identiteter, för att visa att organisering kring andra identiteter är möjligt. På det här sättet vill uppsatsen ifrågasätta förgivet tagna identiteter och sätta in dem i ett sammanhang där olika aspekter av identitetskonstruktioner inom bistånd kan diskuteras.

The title of this paper is "Two generations of African writers: Women who conform to norms, and women who make noise. Mariama Bâ and Calixthe Beyala”. In this study we analyze two novels, Une si longue lettre by Mariama Bâ (1979) and Assèze l’Africaine by Calixthe Beyala (1994). We examine the similarities and differences in expression, style and themes. Our objective is to determine whether Bâ and Beyala are representing two different groups of African female writers. We have combined a postcolonial approach with a comparative method. Our hypothesis is that the two novels stand in contrast to each other through differences in themes and styles. In order to test this hypothesis we use previous research. Our analysis shows that the work of Bâ has a sober and refined style of writing. Bâ is raising awareness of the situation of women, without deviating from social norms, choosing themes such as polygamy, sisterhood and the value of education. In the work of Beyala we see a more pronounced political criticism, in a bolder and more agitating style of writing. Our conclusion is that the two novels are strongly differentiated through themes and styles. Bâ and Beyala belong to two different generations of female French-speaking African authors.

This study focuses on mediated representations of Europe during Euromaidan and the subsequent Ukraine–Russia crisis, analysing empirical material from Ukraine, Poland and Russia. The material includes articles from nine newspapers, diverse in terms of political and journalistic orientation, as well as interviews with journalists, foreign policymakers and experts, drawing also on relevant policy documents as well as online and historical sources. The material is examined from the following vantage points: Michel Foucault’s discursive theory of power, postcolonial theory, Jürgen Habermas’s theory of the public sphere, Pierre Bourdieu’s field theory, Jacques Derrida’s hauntology and Ernesto Laclau’s concept of the empty signifier. The methods of analysis include conceptual history (Reinhart Koselleck), critical linguistics and qualitative discourse analysis (a discourse-historical approach inspired by the Vienna school) and quantitative content analysis (in Klaus Krippendorff’s interpretation). The national narratives of Europe in Ukraine, Russia and Poland are characterised by a dependence on the West. Historically, these narratives vacillated between idealising admiration, materialist pragmatics and geopolitical demonising. They have been present in each country to some extent, intertwined with their own identification. These discourses of Europe were rekindled and developed on during Euromaidan (2013–2014). Nine major Ukrainian, Russian and Polish newspapers with diverse orientations struggled to define Europe as a continent, as the EU or as a set of values. Political orientation defined attitude; liberal publications in all three countries focused on the positives whereas conservative and business newspapers were more critical of Europe. There were, however, divergent national patterns. Coverage in Ukraine was positive mostly, in Russia more negative and the Polish perception significantly polarised. During and after Euromaidan, Ukrainian journalists used their powerful Europe-as-values concept to actively intervene in the political field and promote it in official foreign policy. This was enabled by abandoning journalistic neutrality. By comparison, Russian and Polish journalists were more dependent on the foreign policy narratives dispensed by political elites and more constrained in their social practice. / Denna studie undersöker hur Europa framställs i medier under Euromajdan och den efterföljande ukrainska-ryska krisen genom att analysera empiriskt material från Ukraina, Polen och Ryssland. Materialet omfattar artiklar från nio tidningar med olika politisk och journalistisk orientering samt intervjuer med journalister, diplomater och utrikespolitiska experter. I analysen ingår även relevanta politiska dokument, historiska texter och webbkällor. Materialet studeras utifrån en kombination av olika teoriperspektiv: Michel Foucaults diskursiva maktteori, postkolonial teori, Jürgen Habermas offentlighetsteori, Pierre Bourdieus fältteori, Jacques Derridas ”hauntology” och Ernesto Laclaus begrepp ”empty signifier”. Analysmetoderna omfattar begreppshistoria (Reinhart Koselleck), kritisk lingvistik samt kvalitativ diskursanalys (diskurshistorisk metod inspirerad av Wienerskolan) och kvantitativ innehållsanalys (i Klaus Krippendorffs tolkning). Historiskt karakteriseras Europaberättelserna i de tre länderna av det starka beroendet av Västeuropa, vilket reaktivt leder till perioder då Väst förkastas. Berättelserna rör sig mellan tre huvudpoler: idealiserande beundran, materialistisk pragmatism och geopolitisk demonisering. De är inte fast knutna till ett visst land utan har i skiftande grad varit närvarande i dem alla. Dock har svagare aktörer haft en idealiserande tendens eftersom Europa uppfattas som en källa till viktiga teknologier och moderna samhällsfunktioner. Författare i alla tre länderna hade svårigheter att definiera Europas gränser och eftersom detta problem kopplades till ländernas egna nationella identifikation brukar europeiskhet konstrueras som en våg som successivt försvagas ju vidare den sprids mot öster från sitt epicentrum någonstans i Nordvästeuropa. Dessa berättelser har reaktiverats och vidareutvecklats under 2013–2014. I de analyserade tidningarna uppfattas Europa ofta som en kontinent (främst i Polen) eller identifieras med EU (särskilt i Ryssland och Ukraina), men det är också vanligt att använda Europa som uttryck för en uppsättning värden (mindre vanligt i Polen och mest vanligt i Ukraina). Ideologiskt fokuserar de liberala tidningarna i alla tre länderna positiva värden medan konservativa tidningar och finansblad associerar Europa med negativa vär- den. Bland de positiva värdena dominerar de humanistiska i de ukrainska tidningarna och de rationalistisk-teknokratiska i det ryska urvalet. Den ukrainska pressen har mest positiv bevakning av Europas framgångar medan den ryska pressen innehåller mest av negativ bevakning där Europa ses som fiende och förlorare. Ukrainska och ryska diskurser skiljer sig mycket åt i frågan om det egna landet bör genomföra europeiska reformer (Ukraina) eller ej (Ryssland). Den polska bevakningen polariseras mellan positiva och negativa värden. Under och efter Euromajdan använde ukrainska journalister det kraftfulla begreppet om värdenas Europa för att intervenera i det politiska fältet och rekontextualisera denna Europaberättelse som den officiella utrikespolitikens berättelse. Detta blev paradoxalt möjligt tack vare den svaga professionaliseringen som tillät journalisterna att tillfälligt överge sin journalistiska neutralitet. I kontrast mot Ukraina begränsade Rysslands starka objektivitetsdiskurs journalisterna i deras sociala och politiska praktik. Där var det snarare den officiella politiska diskursen som övertogs och rekontextualiserades av medierna. Polska journalister var osäkra på sitt eget inflytande och arbetade i en cirkelrörelse där diskurser från mediesfären rekontextualiserades i det politiska fältet och omvänt. / Ця студія присвячена медіярепрезентаціям Европи під час Евромайдану та дальшої українсько-російської кризи, аналізуючи емпіричний матеріял з України, Польщі й Росії. Отой матеріял охоплює статті з дев’яти розмаїтих своєю політичною і журналістською орієнтацією газет, а також інтерв’ю з журналістами, дипломатами та експертами зі зовнішньої політики, користаючи при тім із доречних політичних документів, онлайнових та історичних джерел. Матеріял розглянуто з перспективи дискурсивної теорії влади Мішеля Фуко, постколоніяльної теорії, теорії громадськости Юрґена Габермаса, теорії полів П’єра Бурдьє, “hauntology” Жака Дерріди та поняття «порожнього означника» Ернеста Лякляу. Методи аналізу охоплюють історію понять (Райнгарт Козелек), критичну лінґвістику та якісний дискурс-аналіз (дискурсивно-історичний підхід підо впливом Віденської школи) і кількісний контент-аналіз (в інтерпретації Клявса Кріппендорфа). Історично національним наративам Европи у цих трьох країнах притаманна залежність від Заходу, яка також стимулює періоди його відштовхування. Ті наративи вагаються між трьома головними полюсами: захопленого ідеалізму, матеріялістичного прагматизму та геополітичного очорнення. Вони не є винятково притаманними якійсь одній країні і певною мірою присутні в кожній. Проте слабші актори схильні до ідеалізації, бо Европу сприймають за джерело важливого технологічного й соціяльного інструментарію. Авторам в усіх трьох країнах трудно визначити межі Европи, і, тимчасом як ця проблема переплелася була з їхньою власною ідентифікацією, европейськість зазвичай конструйовано на кшталт хвилі, що згасає в міру руху на Схід од епіцентру, розташованого десь ото в Північно-Східній Европі. Оці дискурси посилилися й розвинулися в 2013 – 2014 рр. В аналізованих газетах Европу асоціюють із цілим континентом (найчастіше в Польщі) або з ЕС (у Росії та в Україні), але розповсюджена й схема, де Европу використано на позначення певного набору вартостей, зрідка в Польщі, але найчастіше в Україні. Ідеологічно ліберальні видання в усіх трьох країнах зосереджені на позитивних вартостях, тоді як консервативні та бізнесові газети схиляються до неґативних. Серед позитивних якостей в українських газетах переважають гуманістичні, тоді як раціонально-технократичні типові для російської вибірки. Українська преса має найбільше позитивного висвітлення успішної Европи, а російські газети мають найбільше з усіх неґативного (Европа як ворог чи невдаха). Українські та російські дискурси найдужче різняться щодо того, чи своя країна мусить здійснювати европейські реформи (Україна) а чи ні (Росія). Польське висвітлення розривається межи позитивними а негативними вартостями. Під час та після Евромайдану українські журналісти використали впливове поняття Европи яко гуманістичних вартостей, щоб активно втрутитися в політичне поле й реконтекстуалізувати цей наратив Европи як офіційний наратив зовнішньої політики держави. Цьому парадоксально сприяла слабка професіоналізація, що дозволяє іґнорувати вимогу неупереджености. Порівняно з цим, потужний дискурс газетярської об’єктивности в Росії стримує журналістів у репертуарі соціяльної дії, відтак то радше медії реконтекстуалізують офіційний дискурс. Польські ж газетярі, непевні щодо власного впливу, працюють у замкненому колі, де політичне поле реконтекстуалізує наративи медіясфери і навпаки.

Die lateinamerikanischen Sexualwissenschaften und deren Theorien, Handlungsfelder, politischen Bezüge und Forschungsergebnisse sind in Deutschland wenig bekannt und werden in sexualwissenschaftlichen Kontexten kaum rezipiert. Sie liefern jedoch profunde Erkenntnisse zur Frage, wie sich die Politisierung des Sexuellen und die Sexualisierung des Politischen theoretisch erfassen lassen. Dieser Band bietet aus intersektionaler und postkolonialer Perspektive einen ersten Zugang zu den breit gefächerten Theoriedebatten und geht, diskurtheoretisch orientiert, der Frage nach, wie sich die kolonialen Logiken der Differenz in Debatten um Multi- und Plurikulturalität eingelagert haben, wie Differenz hergestellt, reproduziert und regiert wird und wie dies das Verständnis von Sexualitäten und die Zugänge zu sexuellen und reproduktiven Rechten reguliert.

There is overwhelming evidence the world over on the pedagogical benefits of learning in the mother language. Zimbabwe recognized this significant role played by the mother tongue in education when a policy enshrined in the 1987 Education Act was enunciated. The language-in-education policy, which was amended in 2006, allows mother tongue usage up to Grade Seven. Contrary to the stated policy, primary school teachers continue to use English as the medium of instruction in primary schools. The purpose of this study was thus to explore the barriers that rural primary school teachers face in implementing the proposed policy in Masvingo District of Zimbabwe. Literature suggests that factors that inhibit implementation of a mother tongue education policy in ex-colonial African countries include state-related factors, uninformed language myths and language attitudes which support the dominant role of English. The postcolonial theory paradigm guided this study since the intention was to conduct the research as well as to contribute to how to generate teachers’ participation in mother tongue policy implementation in a postcolonial context. A qualitative case study was employed where semi-structured open ended questionnaires, focus group discussions and individual interviews were used to collect data. Fifteen rural primary school teachers, three school heads and two District Schools Inspectors were purposefully selected to participate in the study. It emerged from the study that all the participants were not knowledgeable about the stipulations of the 2006 language-in-education policy. The major barriers identified include inadequate policy dialogue, unavailability of educational material resources in the mother tongue, language attitudes and individual teacher concerns which contribute to low self-efficacy. A critical analysis of the barriers to implementation success indicates that they are mainly related to postcolonial mentality where language attitudes are deeply entrenched in people’s minds. Participants believed that the challenges they faced could be resolved and they proposed some intervention strategies. The study recommends that teacher education institutions should spearhead the designing of professional development modules that impart knowledge and skills on the implementation of additive bilingual education in primary schools. / Curriculum and Instructional Studies / D. Ed. (Didactics)

Archiv bezeichnet eine Einrichtung, in der Schriftstücke, Dokumente, Akten und andere Zeugnisse gesammelt, geordnet, bewahrt und restauriert werden. Archive erfüllen als Verwaltungs- und Erinnerungsorte eine Vielzahl von Funktionen und sind eng mit institutioneller Macht verschränkt. Kulturwissenschaftliche Analysen zeigen, dass analoge und digitale Archive bestimmten Akteur*innen mehr Raum und Sichtbarkeit gewähren als anderen. Dabei strukturieren soziale Kategorien wie gender, race und class den Zugang zum und den Eingang ins Archiv. Eine intersektionale Heterogenisierung des Archivs wird in Teilen der Wissenschaft sowie von privaten Initiativen deshalb angestrebt, löst aber auch Kritik aus.

My paper examines how American authors of the South Asian Diaspora (Indian-American or South Asian American) can be read 1) as simply American and 2) without regard to ethnicity. I develop this argument using American authors Jhumpa Lahiri, a first generation American of Bengali-Indian descent, and Bharati Mukherjee, an American of Bengali-Indian origin. I borrow from Deepika Bahri's materialist aesthetics in postcolonialism (in turn borrowed from members of the Frankfurt School of Critical Theory) and include theoretical insights from Rey Chow, Graham Huggan, and R. Radhakrishnan regarding multiculturalism, identity politics, and diaspora studies. Huggan and Radhakrishnan's insights are especially useful because their work deals with the South Asian diaspora, in England and the United States, respectively. After setting up a theoretical framework, I critique reviews and essays that privilege hyphenated, "Indian," or "South Asian" identity, and the resultant reading paradigm that fixes these authors into an ethnic minority category. I then trace aesthetic and thematic content of short stories from both Lahiri's Interpreter of Maladies and Mukherjee's The Middleman and Other Stories to demonstrate how these stories resist this ethno-cultural pigeonholing. My analysis exposes how ethnic and multicultural identity politics supplant aesthetic criticism and transform ethno-cultural identity into an aesthetic object, even if done as a celebration of hybridity or liminality as a putatively liberating space (hyphenated identity as embodying that space). Though my purpose is not to undermine the meaningful artwork and criticism instantiated in or about the "in-between" spaces of American culture, I demonstrate that an over-emphasis on ethnicity and culture (culture "other" than the majority culture in the U.S.) in fact stifles the opening of the American literary canon. Ethnicity and culture become ways of limiting the hermeneutics available to literary criticism because they become the only ways of reading, instead of one lens through which American literature is read.

As a popular historic work with constant and worldwide performances, the sexist and racist narratives disseminated by Giacomo Puccini's opera Madama Butterfly causes harmful social and political ramifications. Many scholars point to this opera specifically when discussing the fetishization of Asian females, and mention the title character as the quintessential example of damaging stereotypes. Thus, I conduct a postcolonial and feminist reading of Madama Butterfly, through analysis of the opera's libretto, the libretto sources, and the opera's score. I unravel the Orientalist assumptions that make up the foundation of the Butterfly narrative, and trace them as they make their way into Puccini's opera. I re-read Madama Butterfly as a metaphor for imperialism, and its effects on the colonized psyche. I examine Lieutenant Pinkerton and Butterfly's characters with specific attention to the power dynamics of their relationship in the context of colonization. I emphasize gender, race, and class tensions evident within the white male and white female gazes on the bodies of third world women of color. I present Puccini's musical choices in the operatic score as supplementary to my postcolonial-feminist reading. Puccini's use of pentatonic scales to evoke "Oriental" sounds, as well as his appropriation of Japanese folk tunes and "The Star Spangled Banner" into the score serve to supplement my basic contentions that Madama Butterfly is a product of Oriental discourse and a metaphor for imperialism and its effect on the colonized psyche.

No description available.